Вселенная-какое слово!
Не охватить её ни взором,ни умом.
Бог создал Мир своим могучим Словом!
Всё в Нём из Него произошло!
Я простираю руки к небесам,
Прошу у Господа спасения,
Грехи мои,как звёзды в небесах
И не имеют кажется прощения.
Какие мысли душат мой порыв,
Нашёптывая жизнь среди разврата.
Они свергают в ад во много крат
Меня сильнее ближнего мне брата.
Но я стою,молю:Прости Господь!
Дай силы,укрепи мой дух,
Повергни плоть!
Нет для меня во грех пути назад!
А в этот миг Вселенная стоит
Открыв свои врата в Небесный Град!...
Комментарий автора: Спасение человека в руках самого человека.Стремитесь к Господу,а Он всегда рядом,обратитесь и Он услышит,и примет.
Надежда Герасимова,
Рига,Латвия
Надежда,62 года,проживаю в Риге.Христианка.Люблю всё,что создал Господь Бог и верую в вечность с Ним.Благословений вам всем от Господа Иисуса Христа!
Прочитано 3085 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Всё в руках самих человеков! Бог, подвинься, кем то явлена новая поэттесса!
Вселенная терпит ишо одного прыща! Комментарий автора: Михаил,Вы так не убивайтесь.Я благосклонности кого-либо не ищу.На всё воля Божия кроме грехов.Да благословит Вас Господь!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
