Как хорошо в лесу весной!
Наполнен ароматом воздух чистый;
И капли смол на солнце так искристы,
Что лучиками пляшут предо мной.
И в танце бабочки поляны облетают,
Сплетенье двух жуков в траве шуршит,
Слезой блестящею с берёзы сок бежит,
А душу мою скорбь переполняет
Бумага, мусор и стекла осколки
Врезаются в сознанье, режут мозг;
Следы костров безжизненны как воск;
Кружатся, падая на них, сосновые иголки.
Эх, ты, человек… повелитель природы…
Рукою своей сокрушаешь строенье Творца.
Какого же ты ожидаешь конца,
Коль губишь всё то, что строилось многие годы?
Людмила Дещенко,
Украина, Одесса
Моё ходатайство в молитве об исполнении слов Господа Иисуса Христа:"Дом Мой домом МОЛИТВЫ наречётся для всех народов"! Моё предназначение в Боге-снять дьявольскую пелену с глаз народа. Читатель моих стихов непременно получит обличения от совести. После покаяния, получит Божью ЛЮБОВЬ и вечный мир в Боге. e-mail автора:lgd53poem@gmail.com сайт автора:Стихи.ру
Прочитано 9263 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
